Дністровське Пониззя: прадавні стоянки, фантастична Бакота і рай для екстремалів

На Дністровське Пониззя, що на Хмельниччині, я мріяв потрапити дуже давно. Чув захопливі розповіді друзів і друзів друзів. Тож щойно випала можливість вирватись на довгі вихідні — наші шляхи пролягли в цей чудовий край, чарівний край (Ушиці, Мукші, Баговиці, Тернави, Студениці…) і Дністра!

Пониззя — це унікальний мікроклімат. Подільські субтропіки. Тут, на схилах, температура на 4–5 градусів вища, тут на пару тижнів раніше достигають овочі-фрукти-ягоди, тут, так само, як і на Херсонщині, вирощували власні кавуни й дині. Але після створення Дністровської ГЕС і однойменного водосховища (довжиною 194 км!) більша частина земель під баштанами у 1981–1987 роках була затоплена, а разом із ними і 36 сіл вздовж Дністра.

Поселення тут з’явилися давно, ще в кінці кам’яного віку. Саме таким періодом датувалися стоянки в районі Білої гори експедицією професора Антоновича з київського університету Св. Володимира (зараз Т. Г. Шевченка). Місце знахідки майже очікуване, бо навкруги — повно кременю, такого потрібного матеріалу для виготовлення первісних знарядь праці. В одній такій експедиції брав участь тоді ще молодий Михайло Грушевський. Власне, віднайдення стоянок давніх людей було бонусом, бо експедиція шукала рештки монастиря, заснованого християнами ще у Х-ХІІ століттях. Перша письмова згадка про монастир датується 1362 роком, але вже із середини 1400-х, після приходу поляків монастир занепадає. Життя в ньому ще так-сяк жевріло, але після страшного землетрусу 1620 року, який поховав під уламками білих скель дерев’яні церкви на узбережжі й навіки закрив доступ до більшості поховальних печер, функціонування монастиря фактично припиняється на тривалий час. Його освячення й подальше відновлення розпочалось 14 серпня 1893 року. З того часу в цей день, на Маковія, тут щороку збираються люди (з перервами на спалахи релігійної нетерпимості в 30-х і 60-х роках).

Центр Пониззя — це, звичайно ж, Бакотська затока. Відвідайте монастир, помилуйтесь неймовірними краєвидами із вершини Білої гори (десь під 130+ метрів над рівнем води), попийте джерельної водички з трьох джерел, спустіться стежкою до затоки, тут є невеличкий пляж. У це місце, на пляж, можна також дістатися й середнього розміру, людей на 12, дуже комфортабельним човном. А можна попросити капітана судна узгодити з власником годинну прогулянку й покататись Бакотською затокою в гарній компанії. Альтернатива — викликати моторного човна, він невеликий, за один раз зможе забрати 4 людини.

Коли вдосталь нагуляєтеся — поруч є виноробня Богдана Павлія. Він майстер по наливках і фруктово-ягідних винах! Якщо ви шанувальник трав’яних чаїв і настоянок — вам до родини Прудивусів (питайте Миколу, він там за головного) у смт Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району. А поїсти й заготовити натуральні фрукти і ягоди можна в Людмили Зломиноги в селі Грушка. Усі контакти — на фото. Смачного!

Є поціновувачі екстремального туризму? Тоді вам сюди: стрибнути із найвищого, 70-метрового моста України «Стрімка лань», що в Кам’янці-Подільському, спуститися в карстову печеру в селі Крушанівка (на річці Студениця, там вода і справді на 2–3 градуси холодніша, тому там вирощують форель), а якщо цього виявиться замало — політайте на параплані в селі Недедівці, у місцевості Селисок, яка через різкі перепади висот (майже, як у Карпатах!) і висхідні потоки повітря створює чудові умови для польотів на безмоторних апаратах. Параплан краще взяти із собою.

Тут стільки цікавого! Так само, як і в мальовничих Чернівцях, що вражають різнобарв’ям пам’яток і цікавинок, де ми теж встигли побувати. 

Автор: Олексій Сивак